Азов-Дорньє. Частина 4: Святослав

На початку 1924 р. стан Ескадри повітряних кораблів був не найкращий. Замість належних за штатом 12 бомбардувальників вона мала лише вісім. До того ж, пара гігантських "Штаакенів" лише вряди-годи піднімалась в повітря - здебільшого, під час парадів та показів високоповажним гостям. Реальну силу становила тільки шістка "Віккерсів" "Вімі". Спроби створити власний двомоторний бомбардувальник на заводі в Києві под керівництвом Колпакова-Мірошниченка були не надто успішними [спойлер: в реалі це був 2Б-Л1, який будувався під керівництвом того ж Колпакова-Мірошниченка, але в Москві]. Тому на початку 1924 р. Повітряні Сили звернулися до Дорньє. В результаті з'явилась машина з фірмовим позначенням Do N [в реалі цей бомбардувальник проектувався для Японії, був прйнятий на озброєння як "тип 87" і випускався фірмою "Кавасакі"].

Літак дуже нагадував гідроплан "Кит", поставлений на колеса: таке ж крило-парасоль, підняте над фюзеляжем на пілонах і додатково підкріплене з кожного боку парою підкосів, така ж мотоустановка (два двигуни, розташовані тандемом над крилом - "тягни-штовхай"). Навіть фюзеляж мав характерні "човнові" обриси. Вертикальне оперення - однокільове. Стабілізатор підкріплений двома підкосами з кожного боку.

Екіпаж "Святослава" - так назвали Do N в Україні - складався з шести осіб: двох пілотів, бомбардира (який також обслуговував носову кулеметну установку), штурмана, радиста (в разі потреби вів вогонь з нижньої кулеметної установки) і бортмеханіка (обслуговував верхню кулеметну установку). У носовій і верхній установках знаходились турелі зі спареними 7,62-мм кулеметами, в нижній - одинарний кулемет такого ж калібру. Бомбовідсіку не було - бомби загальною масою до 600 кг (максимально - до 1000 кг) підвішувались під фюзеляжем.

Восени 1924 р. в Бердянську почалось виготовлення одразу трьох прототипів Do N (з/н 1031-1033), один з яких призначався для України, а два - для Японії. Однак невдовзі Японія наполягла на тому, щоб її прототипи виготовлялись в Японії, і виготовлення 2-го і 3-го прототипів в Бердянську призупинили. Перша ж машина, обладнана двигунами АІ-12А, піднялась в повітря 10 квітня 1925 р.  Результати перших польотів були цілком задовільним, і 1 липня 1925 р. Повітряний Флот викупив два недобудовані японські прототипи. Їхні тести в повітря почались у жовтні та листопаді 1925 р.

Для укладення контракту на серійне виробництво "Дорньє" Б.1 - таке позначення отримав "Святослав" у Повітряних Силах - довелось чекати ухвалення бюджету на 1926 р. Відбулось це традиційно - на Покрову, 14 жовтня 1925 р. Не чекаючи початку календарного року, командувач Повітряними Силами розпорядився за рахунок резервних сум авансувати угоду з "Дорньє", офіційно підписану 25 жовтня. Вона передбачала виготовлення 12 "Дорньє" Б.1 (з/н 1183-1194) до кінця 1926 р. Компанія з цим завданням справилась - усю дюжину передали замовникові у вересні-грудні 1926 р.

Тим часом усі три прототипи передали до Ескадри повітряних кораблів для військових випробувань. Їхні результати розчарували замовника: "Святославам" відчутно не вистачало потужності. Тому після прийомки першої серійної партії Повітряний Флот призупинив закупівлю цих бомбардувальників (хоч бюджет 1927 р. санкціонував придбання ще 12 таких машин). Військові вимагали встановлення потужніших двигунів, що й було зроблено: восени 1926 р. усі три прототипи отримали мотори АІ-12Б (600 к.с.). Контракт на 12 "Дорньє" Б.1а (з/н 1261-1272) підписали 5 червня 1927 р., а поставлені вони були у перші місяці 1928 р. Ще в першій половині 1928 р. фірма модернізувала до стандарту "Дорньє" Б.1а 11 літаків Б.1 (один до того часу вже був розбитий)