Василь Хіоні, грек за походженням, типовий представник космополітичної Одеси, був відомим ще з довоєнних часів пілотом і конструктором. Працюючи на "Анатрі", він створив цікавий двофюзеляжний літак "Анадва" (він же "Хіоні №4") - поєднання двох фюзеляжів "Анаде" (на першому прототипі) або "Анасаль" (на другому). "Анатрі" восени 1917 р. замовили 50 літаків "Анадва" з "Сальмсонами", призначених для Ескадри повітряних кораблів. Аероплани мали будуватись на заводі в Сімферополі, але жоден так і не був виготовлений (трохи докладніше можна подивитись
тут). За радянських часів Хіоні працював в Одесі, намагався виготовляти на орендовних виробничих потужностях літак "Хіоні №5" ("Горбоконик"), але, зрештою, був репресований як "грецький шпигун" і у 1938 р. страчений. Як же могла розвиватись кар'єра Василя Хіоні в Українській Державі?
У 1919 р. в Одесі відновились випробування єдиного на той час прототипа "Анадва". Йшли вони зі змінним успіхом, однак необхідність "реанімації" Ескадри повітряних кораблів (детальніше про долю цього з'єднання в перші роки гетьманату - див.
тут) і прагнення унезалежнитись від непостійних поставок з-за кордону призвели до того, що "Анатра" отримала від Повітряного Флоту замовлення на шість серійних "Анадва", взятих на озброєння під позначенням "Анатра" Б.1.
Перші два серійні бомбардувальники були готові в липні і вересні 1920 р. Однак надалі виконання контракту загальмувалось. По-перше, не вистачало передбачених замовленням моторів "Сальмсон" потужністю 160 к.с. По-друге, льотні якості "Анадва" на тлі німецьких аеропланів були надто низькими. Після отримання в 1921 р. перших двох британських бомабрдувальників "Хендлі Пейдж" Повітряний Флот вирішив відмовитись від подальшої закупівлі "Анадва", розірвавши контракт. Пара "Анатра" Б.1 експлуатувалась у Школі важної авіації ЕПК до кінця 1923 р.
У 1920 р. на одеському заводі "Анатра" знаходилось 63 літаки "Анаде" без моторів. Шансів на продаж цих літаків Повітряному Флотові не було - штатні двигуни "Гном" "Моносупап" були шаленим дефіцитом, а льотні якості "Анаде" вже не влаштовували військових. Василь Хіоні звертається до Артура Анатри з пропозицією: "Продайте мені ці "Анаде", а я спробую їх десь прилаштувати". 7 жовтня підприємець і конструктор підписали угоду: Анатра передає Хіоні безоплатно 63 літаки "Анаде" без моторів і пропелерів; Хіоні зобов'язується оплачувати зберігання цих літаків на складі фірми "Анатра" упродовж року; якщо за цей термін покупця на машини знайти не вдасться, Хіоні зобов'язаний буде звільнити склад.
Василь Хіоні адаптував "Анаде" під мотор рідинного охолодження "Фіат" А.10 - йому вдалось купити в Італії півсотні таких двигунів практично за ціною брухту. "Фіат" розвивав таку ж потужність, як і "Моносупап", але був важчий, тому в конструкцію хвостового оперення "Анаде" довелось внести деякі зміни.
19 березня 1921 р. з одеського летовища піднявся в повітря одномоторний біплан, на фюзеляжі якого був напис "Горбоконик", а на вертикальному стерні - "Хіоні №5". Випробування йшли назага успішно. Вже за два тижні "Горбоконика" перегнали в Херсон, де на летовищі Аеротехнічного інституту випробування продовжились. Конструктор нервував - йому слід було дуже швидко переконати командування Повітряного Флоту (єдиного потенційного замовника більш-менш значної партії літаків) у придатності своєї машини. Оскільки льотні дані "Хіоні №5" не дозволяли використовувати його як бойову машину, конструктор позиціонував свій виріб як навчальний літак, обладнавши подвійним управлінням.
На початку червня 1921 р. "Горбоконик" продемонстрували високопосадовцям в Києві. На той час машина вже отримала висновок комісії Аеротехнічного інституту щодо придатності до застосування у школах. Певні сумніви викликав нестандартний двигун, але Хіоні запропонував в комплекті з літаками продати за собівартістю запасні двигуни - з розрахунку один мотор на два літаки. Останнє й визначило обсяг замовленої партії - 30 літаків і 15 запасних двигунів.
Контракт з Хіоні підписали 10 жовтня 1921 р. Не чекаючи офіційного підписання і позичивши гроші, де тільки можна було, Хіоні розпочав переробку "Анаде" у ВХ-5 - так тепер називався "Хіоні №5" у фірмовій документації. Вже на другий день після підписання контракту, 11 жовтня, перші п'ять машин пред'явили військовому прийомщикові, а решту 25 здали до квітня наступного року. Успішна реалізація контракту дозволила Хіоні усамостійнитись від Анатри і з оптимізмом поглянути в майбутнє...
У війську ВХ-5 позначався "Хіоні" Н.1. Військова кар'єра його була недовгою. Вже у 1923 р. машини почали списувати. А що вони були відносно нові й у непоганому технічному стані - то їх охоче купували приватні особи і фірми. Всього у 1923-27 рр. цивільну реєстрацію отримали 19 літаків ВХ-5. Вони експлуатувались низкою аероклюбів, а також використовувались для боротьби з сараною у Приазов'ї.
Другою спробою використати "спадок" Анатри став літак ВХ-6 - "Анаде", перероблений під ротативний мотор "Рон" потужністю 120 к.с. - більш поширений, а, до того ж, легший, ніж "Фіат". Прототип був готовий практично одночасно з першими серійними ВХ-5. Навесні 1922 р. Хіоні влаштував рекламний тур ВХ-6 Балканами - Болгарією, Румунією, Грецією та Королівством СХС. Результатом стали перші контракти - дюжину ВХ-6 замовила військова авіація Греції, а ще дві машини вдалось продати приватним власникам в Румунії. Крім того, 5 літаків законтрактував Одеський аероклюб. Ці 19 біпланів стали останніми, виготовленими з залишків "Анаде".
Повітряні Сили УД теж зацікавились ВХ-6. Вони замовили пробну партію - 10 літаків, але не перероблених, а нового виготовлення. Машини отримали фірмове позначення ВХ-6н, а у ПС позначались "Хіоні" Н.2. Партію здали у березні 1923 р. Пізніше Хіоні отримав ще кілька замовлень на ці літаки. Загальний обсяг випуску ВХ-6н упродовж 1923-27 рр. сягнув 257 екземплярів. Він розподілявся так:
- "Хіоні" Н.2 для ПС УД - 202 машини;
- "Хіоні" Нг.2 (поплавцевий гідролітак) для ПС УД - 21 літак;
- ВХ-6н для цивільних експлуатантів і на експорт - 34 літаки.
Коментарі
Дописати коментар